10-й фестиваль «ВАРШАВА В БУДОВІ»

Музей сучасного мистецтва у Варшаві і Музей Варшави запрошують на 10-й фестиваль «ВАРШАВА В БУДОВІ», що цього року відбувається водночас у Варшаві та Києві. Варшавська виставка розміститься у колишньому павільйоні «Цепелія» на перетині вулиці Маршалковської та Єрусалимських алей у центрі міста.

Варшава — Київ

Цьогорічна фестивальна виставка досліджує ідею сусідських відносин у спільному міському просторі у час, коли масова міграція з економічних чи політичних причин змушує нас переосмислювати це поняття. Різноманітність досвідів людей, що живуть поруч, створила новий контекст, у якому важливо враховувати відмінності у життєвих практиках сезонних працівників та інших мігрантів. Це точка відліку для ідей, виражених у роботах на виставці, а також головна тема цьогорічного фестивалю «ВАРШАВА В БУДОВІ». Залучені до ініціативи куратори з Центру візуальної культури у Києві працювали разом, щоб змалювати картину сучасних сусідських відносин та набору значень, що навколо них сформувався, зобразивши зв’язок між Києвом та Варшавою як приклад ширших, глобальних процесів, які можна розгледіти серед неперервної міграції між двома містами.

Виставку у Варшаві можна також зчитувати як зібрання різних мистецьких підходів, які пропонують своєчасний погляд на соціальні процеси й те, як вони змінилися, коли присутність нових сусідів стала більш очевидною. Їхні голоси звучать у мистецьких висловлюваннях, що стосуються ситуації в Україні та є наслідком незгоди з політичною ситуацією в країні, яка посилюється нинішнім військовим конфліктом, а також поспішною політикою декомунізації та руйнівною хвилею ультраправих рухів. Два останні процеси, характерні також для Польщі, є радше індикаторами змін у сусідських взаєминах на глобальному рівні.

Точкою, в якій сходяться ці дві східноєвропейські столиці з тривалою спільною історією, стане мурал Оксани Брюховецької, нанесений на одну із внутрішніх стін павільйону. Вона змішує кольори обох прапорів – польського та українського, і на їхньому тлі розміщує фразу, з якої розпочинаються гімни обох держав, англійською мовою — «has not died yet» («ще не вмерла»). Мурал є коментарем до впливу сучасних міграційних потоків на сусідство, яке визначається фізичною близькістю, змішуванням і розмиванням, прагненням символічної рівності і справедливості на тлі глобальної економічної нерівності.

Сусіди на робочому місці

Одним із мікрорівнів сусідських взаємин є простори, що постійно перебувають «в будові», а саме місця праці робітників з-за кордону. Ця ідея відображена у роботі Тараса Камєнного, який поєднує свій практичний досвід роботи будівельником із творчою роботою художника, зацікавленого темою умов праці. Активісти ініціативи TV Kryzys у своїх записаних телефонних розмовах із агенціями з працевлаштування вживаються в ролі людей, які шукають для себе низькооплачувану роботу. Серія плакатів «Я українка» (2018), що поширюватимуться містом під час проведення фестивалю, представляє образи українських заробітчанок, виконані Оксаною Брюховецькою, Ксенією Гнилицькою, Валентиною Петровою та Давидом Чичканом, звертаючи увагу на культурний і економічний вимір жіночої праці.

Про конфлікт

Військовий конфлікт, що триває за межею нашого східного кордону та ускладнює сусідські відносини між Україною та Польщею, також відображений у виставці. Німецька художниця Хіто Штеєрл деконструює проблему війни у своїй трьохканальній інсталяції «Вежа» (2015). Робота візуалізує дії військових тренувальних симуляторів і розповідає історію харківської IT-компанії, яка розробляє проекти розкішних маєтків та відео-ігор. Художниця досліджує фізичну реальність конфлікту, що відбувається за дверима компанії, та віртуальну реальність їхніх розробок, а також значення що виникають на перетині цих реальностей. Формат відео-гри застосовує також Микита Філоненко під псевдонімом Marginal Act. Гравець у ній виступає в ролі похилої жінки з-під Харкова, котра шукає свого загубленого чоловіка. Автор зосереджує погляд на цивільних жертвах війни, даючи глядачеві уявлення про щоденні жахи, які переживають люди з територій конфлікту. У «Цепелії» робота набуває додаткових значень, нагадуючи про одних із колишніх орендарів павільйону — Інтернет-кафе.

Боротьба за пам’ять

Численні роботи, представлені на виставці, звертаються до теми ревізіонізму в політичній історії та руйнування антифашистських основ, які були важливим елементом пан’європейської соціальної ідентичності, з початку 1990-х. У відповідь на послаблення антифашистського консенсусу та поступову реабілітацію фашистських ідей Ґал Кірн та Fokus Grupa створили мапу пам’ятників, що з’явилися на хвилі ревізіонізму. Україна також постає тут полем для дослідження, оскільки починаючи з 2014 року ці процеси набрали там вражаючих і загрозливих масштабів. У серії малюнків «Триптих декомунізації» Давид Чичкан показує спаплюжені ультраправими пам’ятники українським національним героям, іронічно коментуючи у такий спосіб політику «декомунізації».

Інсталяція «Уламки» (2013–2014) Сергія Попова та Миколи Рідного відсилає до реальних актів іконоборства, що є яскравими прикладами свавільного характеру насильницької політики щодо мистецтва, яке легко може стати об’єктом несанкціонованої деструкції. В роботі представлено два різні пам’ятники: пам’ятна дошка інтелектуалу Юрію Шевельову та пам’ятник Леніну, знесений протестувальниками Майдану. Через це протиставлення художники формулюють універсальне висловлювання щодо відношення між культурною спадщиною та ідеологією, виставляючи водночас уламки пам’ятної дошки та зброю, використану вандалами. Ці артефакти фіксують конкретний момент в історії України, коли через свій випадковий характер легалізована деструкція спрямовується на фігури з абсолютно протилежними історичними значеннями. Парадоксально, але схожі руйнівні імпульси діяли в Україні в 1930-х на піку комуністичних репресій.

Радянська архітектурна спадщина

Проблематика радянської архітектурної спадщини в Україні пов’язана не лише з пам’ятниками. Під загрозою опинилися також зразкові приклади модерністського дизайну, що масово знищуються або стають об’єктами руйнівних реконструкцій та забудов. Одним із таких об’єктів стала відома київська «Літаюча тарілка» — футуристична будівля авторства архітектора Флоріана Юр’єва. Історик архітектури Олексій Биков в рамках власної неінституційної ініціативи під назвою «Музей архітектури» зібрав архівні матеріали про будівлю та архітектора, який її спроектував. Матеріали, що будуть показані в «Цепелії», є також свідченнями із сучасного поля боротьби за «недооцінені» архітектурні ідеї. Схожі проблеми з модерністською архітектурою післявоєнного періоду існують і в Польщі.

Нові масштаби сусідських відносин

Економічні, соціальні та ідеологічні фактори, про які йдеться у виставці, формують нинішні зв’язки між сусідами, котрі сьогодні мешкають у Варшаві. Вперше з часів Другої Світової війни ми спостерігаємо зміни в етнічно гомогенному польському суспільстві, де нашими найближчими сусідами виявляються українці, білоруси та росіяни. Згідно з дослідженнями, мігранти зі сходу складають приблизно 10% сучасного населення Варшави, а це означає, що сусідські відносини відповідних держав стають ближчими у буквальному сенсі. Ця ситуація закладає основи для нових шляхів розуміння та бачення цих взаємин. Фестиваль «ВАРШАВА В БУДОВІ» намагається уникнути поширених кліше, заснованих на розплаті за минуле та апропріації недавньої історії. Натомість пропонується розглянути cучасну реальність й знайти нові точки відліку для дослідження сусідських відносин сьогодні.



поставити посилання у соцмережі
рекомендувати цей матеріал